enuk
Головна / Тиша

Тиша

10859567_645623402214881_1768697068_n

Виставка живопису Віктора Соловара

31.12.2014 – 30.01.2015

Відкриття відбудеться 30.12.2014 о 20.00

 

«Те, про що ми не можемо говорити, ми повинні передавати в тиші»

Людвіг Вітгенштайн (1961)

У певному зсуві сучасного бачення мова, зокрема, і художня, може бути переведена на шлях універсальної свідомості, рухаючись в бік тиші. Тиша в цьому розумінні сприймається не як повна відмова від мови, а як певний естетичний засіб, який у своїй парадоксальній матеріальності несе широту значень: ваговитість – невагомість, повнота – спустошеність.

Макс Пікард у своєму «Світі тиші» вважає тишу доісторичним станом повноти. Як він каже: «Тиша містить все у собі самій. Вона ні на що не чекає, вона завжди повністю присутня у собі самій і цілковито заповнює простір, у якому вона з’являється». Таким чином, вона є відсутністю і присутністю одночасно. У своїй п’єсі «Чекаючи на Годо» Бекет позначає тишу, як все і ніщо, повну втрату, і в сенсі екзистенційного потенціалу – повне набуття.

Щодо відходу сучасного мистецтва від перевантаженої, втомленої (вичерпаної) мови і наближення до «естетики тиші», С’юзен Зонтаг описує тишу, як «очищене, безпосереднє бачення, яке передбачає створення творів мистецтва, які несприйнятливі до того, поки не будуть побачені глядачем у всій своїй істотній цілісності».

Сам вибух багатослів’я, очевидний повсюди у постмодерності, засвідчує невдачу спроби мовлення по-справжньому «говорити» і сигналізує про новий тріумф тиші всередині мовлення.

У своєму парадоксальному характері тиша слугує як форма знання, середовище для досвіду і вираження. З іншого ж боку, на думку Октавіо Паза, вона є феноменальною територією, на якій художник виявляє приховану сутність мови. Феноменалісти ж, зокрема й Гайдеггер відносять тишу до «істинної мови». Про неї можна також говорити, як про можливий опір нав’язуванню і викривленому розумінню. Таким чином, тиша звільняє мистця від «рабської залежності від світу» (Ш. Гленн, С. Зонтаг).

Візуальна властивість тиші має глибокий вплив на конструювання нашого естетичного досвіду. В умовах сучасного медіа-скейпу, браку часу на довге, медитативне «споглядання», тиша функціонує як «місце перепочинку» («пауза») від, здавалося б, нескінченного поширення численних образів (зображень) з їхньою руйнівною силою.

Дипломна робота Віктора Соловара, написана «тихою», стриманою мовою, до певної міри, зведеною до декількох символів, знаків, відтворює два стани німування і розрахована на довге споглядання, поступово розгортаючись в часі. Проста на перший погляд симетрична композиція полотна такою не видається через різно(поза)часовість двох образів Мавки, героїні «Лісової пісні» Лесі Українки: піднесено-неземної лісової красуні і Мавки-людини, що живе серед людей. Через ці два різні світи і образно-колірну символіку автор втілює відчуття абсолютної природи, «момент наповненої тиші». Звужуючи колірну палітру, він використовує два основних кольори: червоний і синій, замість традиційного «природного» зеленого. У процесі творення, коли яскраві тони першого живописного шару художник «гасить» стриманішими барвами, ніби зашиваючи «відкриту рану», малярне полотно сприймається як декоративний гобелен. Це тиша, що настає після оглушливого крику.

Важливим є елемент спонтанності. Попри все, що хотів виразити мистець, його твір завжди говорить більше за нього. Адже мистецтво цінне для нас саме тим, що іноді володіє такою мірою об’єктивності, яка дозволяє проявляти навіть не закладені автором смисли. У цьому магія процесу творчості, в якому задіяне не стільки раціональне мислення, скільки почуття художника, його власна міфологія. В такому розумінні, правдивим є порівняння Артура Данто мистецтва з метафорою: «Якщо структура твору мистецтва є структурою метафори або наближується до такої, то ніяка парафраза чи узагальнення твору мистецтва не може прикути до себе повний участі дух, як це робить сам твір; і жодне пояснення і тлумачення внутрішньої метафори твору не замінить самого твору, оскільки описання метафори просто не має сили самої метафори». Для твору мистецтва  не існує мови, що повністю описує цей твір, як нема й іншого твору, який міг би повністю замінити його. Тому розумінню твору мистецтва, як і розумінню метафори, завжди властивий певний позамовний момент. У своїй роботі «Тиша» Віктор Соловар виразив невимовне.

Марія Кабак

 

Facebook художника

 

Facebook події

 

 

 

 

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікований. Обов'язкові поля позначені *

*