enuk
Головна / Войчех Сурувка ОР: Коли дерева мовчать

Войчех Сурувка ОР: Коли дерева мовчать

skanirovanie01-00 Коли дерева мовчать. Це назва книги Томаса Мертона, яку нещодавно переклали українською та видали в домініканському видавництві «Кайрос». Ще кільканадцять років тому в мене зародилася ідея зробити вибір фрагментів його творчості, які описують природу. Тим більше зрадів, коли дізнався, що таку збірку за мене вже зробив хтось інший. Назва американського видання When the trees say nothing в слов’янських перекладах втрачає те буддистське та містичне «нічого», яке було таким важливим для Мертона. Проте, мене в цих текстах зачарувало дещо інше.

Досі пам’ятаю прочитаний ще на першому році навчання уривок з «Записок співпричетного свідка», що розповідає про те, як прокидається долина. Є щось незвичайно поетичне в його манері оповідання про оточуючий світ. Кожен такий фрагмент – це маленька поема в прозі. Якщо говорити про конденсацію поетичного сенсу, то, на мою думку, це найкраще, що є в усьому доробку Мертона. Значно краще, ніж його поезія. І тут криється весь парадокс творчості Мертона, в якійсь мірі пов’язаний з тим самим маленьким словом «нічого».

Найбільш поетичними виявляються його прозаїчні тексти. Поезія проникає в чужу для себе матерію та надає їй глибший сенс. Відмова від класичного розуміння поетичної форми дає неочікуваний поетичний ефект. Це сказане поезії «ні» дає плід зовсім в іншому місті, сягаючи аж до рівня хайку, чи коротких речень, думок та проблисків, які описують природу таким чином, що вона стає алегорією людської долі. В згаданому вище «пробудженні долини» останньою прикидається людина, тоді як вся природа відспівала вже свій гімн, і навіть ворони вже наповнили світ своїм карканням. І тільки після них прокидається людина та вмикає радіоприймач.

Ту саму схему конденсації, вже не поетичної, а політичної спостерігаємо в есе Мертона. Його відхід від світу це лише видимість. Він ніколи не залишав суспільних справ. В його листуваннях постає фігура ченця, який не давав спокою своєму абату, просячи в нього дозволу написати лист у якійсь черговій важливій справі: чи то на захист Бориса Пастернака, чи то у підтримку демонстрацій афро-американських студентів. Життя суспільне і політичне, від якого відмовився ступаючи за браму абатства, в конденсовані формі вилилося в його есе. Цим він нагадує іншого американського самітника Генрі Девіда Торо. Так склалося, що читаю «Коли дерева мовчать» одночасно з «Уолденом» Торо. Обидва в певному моменті свого життя вирішили стати відлюдниками. Мертон у скиті недалеко від абатства, Торо в хатинці над озером Уолден. Відчуження було для них формою конденсації їхніх соціальних обов’язків, а природа – місцем дистиляції культури.

Томас Мертон «Коли дерева мовчать. Твори про природу» (Кайрос, 2016)

45 грн  Замовити книгу

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікований. Обов'язкові поля позначені *

*