enuk
Головна / Міхал Палюх ОР: “Питання про Бога – найбільш захоплююче питання, з яким стикається людина”

Міхал Палюх ОР: “Питання про Бога – найбільш захоплююче питання, з яким стикається людина”

«ПИТАННЯ ПРО БОГА – ЦЕ НАЙБІЛЬШ ЗАХОПЛЮЮЧЕ ПИТАННЯ, З ЯКИМ СТИКАЄТЬСЯ ЛЮДИНА»

13 вересня 2017 року отець Міхал Палюх ОР офіційно прийняв уряд ректора Папського університету святого Томи Аквінського Angelicum у Римі, філією якого є Інститут релігійних наук святого Томи Аквінського у Києві. На початку вересня о. Міхал вже вчетверте відвідав наш Інститут. Скориставшись нагодою, ми взяли у нього інтерв’ю. Розмова вийшла цікавою – а в дечому навіть позитивно неочікуваною.

Отець Міхал Палюх ОР був гостьовим викладачем Інституту святого Томи у різні роки та мав для студентів лекції з догматичної теології. Новому ректору Angelicum 50 років, навесні 2017 він святкував свій ювілей. Він фахівець з теології та філософії, знавець і дослідник теології святого Томи Аквінського. У Польщі о. Міхал очолював Томістичний інститут у Варшаві та був ректором Домініканського колегіуму (навчального закладу, аналогічному семінарії) у Кракові. Влітку 2017 року з Риму було повідомлено, що Міхал Палюх ОР стає ректором Папського університету Angelicum.

Отче, розкажіть, з якими думками, намірами, планами Ви розпочинаєте служіння в Angelicum?

Я би хотів, аби університет готував людей, які будуть нести іншим слово любові. В Angelicum навчається близько тисячі студентів 97 національностей. Ми маємо досить великий вплив та відповідальність, адже найчастіше ми даємо освіту тим, які будуть давати її іншим. Тож треба подбати не лише про те, аби вони закінчували студії не тільки як експерти у вузькій обраній сфері, але і – можливо, перед усім – про те, аби випускники залишали мури Angelicum як люди, які можуть побачити цілість, розуміють себе і світ. Це, звісно, дуже важке завдання, його треба виконати через конкретні проекти та дії. Вірю, що з Божою допомогою та допомогою моїх співпрацівників хоча би частину цього задуму вдасться здійснити успішно.

Для наших студентів важливе питання, чи можливо для них би було і за яких умов продовження навчання у Angelicum. Чи можете Ви якось прокоментувати його?

Здобуття ступеня в Інституті святого Томи в Києві дозволяє продовжувати навчання в Angelicum. Щодо самих умов, багато залежить від окремих факультетів. Потрібно шукати інформацію в секретаріаті або на веб-сторінках факультетів Angelicum – теологічного, філософського, канонічного права і суспільних наук. Варто знати, що факультет суспільних наук університету Angelicum багато років пропонував можливість отримання стипендіальної допомоги для студентів з Центрально-Східної Європи.

Щодо вивчення теології. Які би ви дали поради тому, хто почав навчання? Як успішно вчитися, а водночас формуватися духовно і особисто?

Це велике питання, на яке – я певний – кожний викладач-теолог також і тут, у Києві, може дати свою власну відповідь. По-перше, варто озброїтися терпеливістю. Зазвичай ніхто не дивується, що економічні студії або теоретична фізика, наприклад, вимагають великих інтелектуальних зусиль та потреби зануритися у спеціальну мову й термінологію. Однак коли ми переходимо до теології, дехто сподівається, що одразу отримає всі відповіді. І вони будуть захоплюючими та сформульованими в кількох реченнях. У дійсності ж треба налаштовуватися на те, що з реальністю Бога не легше, ніж із тим, що створене.

По-друге, варто дати себе провадити якомусь вчителю. Думаю і про тих сучасних, яких можна зустріти в інституті, але й про вчителів із минулого, теологічний спадок яких дійшов до нас. Для домініканців очевидним вибором тут є святий Тома Аквінський. Це не такий автор, який викличе емоційне захоплення, у того, хто ще сам не знає, чого шукає. Йому не залежить на тому, аби переконати когось у своїх поглядах. Натомість святий Тома – якщо ми вже знаємо, чого шукаємо, які ставимо питання – може дати нам дуже багато світла та натхнення.

По-третє, варто дозволити Літургії Церкви – Євхаристії, Літургії Годин – аби вона духовно провадила і перемінювала нас. Літургія – сильний засіб, який допомагає нам зростати інтелектуально та духовно. Звісно, якщо ми регулярно віддаємося її проводу.

Коли Ви розпочинали свій шлях теолога, які особи Вас надихали?

Моє покликання теолога було прямо пов’язано з монашим покликанням та покликанням священика. Якщо я сьогодні є викладачем теології, то це тому, що я став домініканцем і священиком.

На моїй дорозі на початку грав велику роль о. Ян Гура, його душпастирський вплив і служіння молоді в Познані. Я бачив у ньому та через його діяльність людину, повну запалу, неклерикального священика. Це мені дуже подобалося. Потім, вже в Ордені, велику роль грали мої співбрати-домініканці, яким я дуже багато завдячую як людина, монах, а також теолог: Ян Анджей Клочовський, Яцек Салій, Войчех Гертих, Мачєй Зємба, а згодом теж Жан-П’єр Торель, Сервуа-Теодор Пінкерс, Гі Бедуел. Я мав щастя зустріти багатьох великих домініканців на своїй життєвій дорозі – та продовжую зустрічати їх і зараз.

Чи бували у Вас кризи під час навчання, як Ви їх долали?

Першу велику кризу я пережив ще як брат-студент у Кракові. Після того, як на другому курсі я склав кінцеві екзамени з філософії, то був скерований на додатковий рік вивчення філософії під керівництвом тьютора. Тоді моїм тьютором був Ян Анджей Клочовський. У той час я швидко переконався, що справжня наука – це великі, часто дуже індивідуальні зусилля, і результати, які не завжди окрилюють…

Наступну кризу я пережив, коли мав – після року душпастирської праці у польському місті Пруднік – розпочати докторантуру у місті Фрібур у Швейцарії. З одного боку я бачив конкретних людей, для яких можна було щось зробити, з іншого – теоретичне завдання, сенсу в якому я не бачив. Згодом я роздумував, що допомогло мені вийти з цієї кризи? Напевно, передусім терпеливе ставлення моїх співбратів, які пояснювали, заохочували до терпеливості, а також нагадували, що в науці потрібне друге дихання та далекосяжне мислення.

Ваші побажання студентам, викладачам, київським домініканцям…

Особистого захоплення від своєї справи й свого служіння. Студії перестають бути тягарем, а стають яскравим досвідом, коли ми вчимося з особистої потреби. Коли вони випливають з особистих питань, які для нас важливі. Питання про Бога – це найбільш захоплююче питання, з яким стикається людина. Це для нас усіх великий привілей, що ми можемо – хоча би в якійсь частині нашого життя – зайнятися цим питанням.

Щиро вдячні за цікаву розмову!

Інтерв’ю підготувала Ірина Максименко

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікований. Обов'язкові поля позначені *

*