enuk
Головна / Перед усім – бути свідком віри

Перед усім – бути свідком віри

Отець Ігор Гнюс ОР

У серпні 2017 року Навчально-катехитичний центр «Дерево життя» при Інституті святого Томи Аквінського очолив священик-домініканець Ігор Гнюс, який прибув до Києва зі Львова. У зв’язку з новим призначенням ми вирішили поговорити з о. Ігорем про його життя, плани, мрії – про все те, що так цікавить студентів, викладачів та наших друзів напередодні 25-річчя Інституту.

Наш співрозмовник має багатий і цікавий досвід служіння в Польщі та в Україні. У Польщі отець Ігор був і катехитом, і шкільним вчителем, і парафіяльним священиком. Готував наречених до шлюбу, а молодь – до Миропомазання. Провадив душпастирство дорослих та служив капеланом у лікарні. Натомість служіння у Львові відкрило перспективи душпастирства молоді та служіння дітям у інтернаті, серед яких були і діти з особливими потребами. 2016-2017 навчального року отець розпочав лекції у Києві, згодом тут відбулися перші реколекції покликання… І ось починається новий етап, про який ми і поговоримо далі.

Отче, розкажіть про себе і своє покликання.

Я народився у місті Чорткові Тернопільської області. Походжу з домініканської парафії. Свою віру відкрив на Літургії. Це сталося, коли тривали приготування до Пасхального Тридення… Справа в тому, що за першою освітою я музикант, а мій батько дотепер є парафіяльним органістом у Чорткові.

Закінчивши музичне училище, я вчився в педінституті в Дрогобичі на музично-педагогічному факультеті. Після цього вирушив – ще як мирянин – до Любліна, аби вивчати філософію і теологію у Люблінському Католицькому Університеті.

2004 року я вступив до Ордену Проповідників. Відкрити покликання мені допомогли Літургія, музика, та домініканські проповіді – влучні, суттєві й недовгі. Також враження справило і біле монаше вбрання, яке мені від початку дуже сподобалося.

Вже як домініканець я продовжував навчання в Папській Теологічній Академії в Кракові (зараз це Університет Йоана Павла ІІ). Там я здобув ступінь ліценціату, обравши напрямок фундаментальної теології, який найбільше мене цікавив.

Зараз – окрім зацікавлення богословськими питаннями і теологією релігії – я цікавлюся Домініканським літургійним обрядом і його розвитком, а також проповідницькою традицією нашого Ордену.

Перед паломництвом зі Львова до Більшівців, літо 2017

Які обов’язки, крім служіння у НКЦ «Дерево життя», Ви маєте в Ордені та у Інституті?

Як вже було сказано раніше, я викладаю в Інституті. Наразі йдеться про вступ до теології.

Також виконую служіння промотора покликань Ордену на теренах України. Воно полягає на тому, аби допомагати неодруженим юнакам у відкритті домініканського покликання та супроводжувати їх на шляху до вступу в Орден, а згодом – підтримувати молодих братів вже після вступу в новіціат і складення тимчасових обітниць.

З яким наміром Ви приступаєте до служіння в Києві, які маєте задуми і плани?

Мрію про те, аби в майбутньому на базі Інституту виник повномасштабний Католицький Університет, який би не тільки служив католикам як навчальний заклад, але й був тутешнім центром інтелектуальної і духовної присутності західної цивілізації в Україні.

Крім того, є задум пожвавити й активізувати на базі Інституту святого Томи душпастирство молоді та студентів з академічних середовищ Києва. Йдеться, до речі, не лише про наш Інститут, але й про студентів інших вищих навчальних закладів столиці.

Також великої уваги потребує середовище інтелігенції, а зокрема викладачів… Планів, мрій, задумів ще багато – тож працювати напевно є над чим.

Під час навчання у Любліні. Також на цьому фото можна побачити нашу викладачку моральної теології пані Галину Кришталь

Нині Інститут відзначає своє 25-річчя. Як один із викладачів, як Ви бачите місію та перспективи цього закладу в Києві та в Україні загалом?

Час навчання у вищому навчальному закладі для людини – це не тільки період здобування знань, але й нагода на розвиток інших талантів, дозрівання у вірі, а також відкриття свого покликання і місця у Церкві та в суспільстві. Відповідно, у місії Інституту міститься й бажання допомогти своїм студентам. Допомогти не лише у розвитку віри та пошуку Бога, але і в тому, щоби відкрити або по-новому віднайти своє життєве покликання.

Щодо перспектив, то велику надію на інституціональний прогрес дає цьогорічний початок співпраці з Національним педагогічним університетом ім. М. П. Драгоманова. Відтепер навчання у Інституті значно легше гармонійно поєднувати зі здобуттям державного диплому, що дуже важливо на сьогоднішній день.

Студенти Інституту вчаться вечорами, а студенти Навчально-катехитичного центру – два повні дні на місяць. Як Ви вважаєте, які є умови того, аби вивчення теологічних предметів у такому ритмі було успішним для студента?

Перш за все, звісно, відповідально ставитися до навчання, відвідувати регулярно лекції та заняття, не лише починати, але й завершувати обраний курс. Опрацьовувати додаткові матеріали, які надають викладачі. Практикувати й постійно поглиблювати свої знання у реальному житті, співпрацювати зі своїм настоятелем.

Не прив’язуючись до форми навчання, хочу зауважити, що під час теологічних студій студенту дуже важливо знайти доброго наставника – і ним не обов’язково має бути викладач Інституту. Але його спосіб теологічного мислення має бути сумісним із нашими особистими потребами – інтелектуальними і духовними.

Наставником може бути священик, богоспосвячена особа або теолог-мирянин. Зрештою, це наставництво не мусить відбуватися буквально (під час зустрічей, розмов, листування тощо). Для мене, наприклад, такими наставниками були і залишаються Святіший Отець Бенедикт XVI (Йозеф Рацінгер) та Слуга Божий архієпископ Фултон Шін. Звісно, земне життя останнього вже завершене – але його приклад і спосіб теологічного мислення для мене не перестає бути актуальним.

Служіння у львівському інтернаті

Окресліть, будь ласка, до чого – на Вашу думку – покликаний катехит в Церкві загалом та в суспільстві сучасної України зокрема?

Покликання катехита – це, перед усім, бути свідком віри. Жити та вірити в те, чого він навчає. Якщо порівнювати з військовою тематикою (яка, на жаль, зараз є дуже актуальною в Україні), катехити є першою лінією «оборони і наступу». Вони першими «приймають удар» світу, а також часто першими вирушають у «духовний бій» за спасіння людини.

Я зауважую, що у сучасній Україні – яка по факту досі є пострадянською державою – є багато людей, які попри все шукають Бога. І нерідко буває так, що їм легше і природніше на першому етапі звернутися по пораду і роз’яснення до катехита-мирянина. Адже він (або вона) зовнішньо нічим не відзначається. Має звичний одяг, живе звичайним життям.

Також серед завдань катехита є підготовка до Святих Таїнств дітей, молоді й дорослих. Зміцнення люду Божого у вірі та тісна співпраця з єпископами і священиками. Адже саме єпископ має дати своєму катехиту місію на служіння. Таким чином служіння кожного катехита стає в певному сенсі продовженням місії його єпископа. Ця місія полягає не лише на тому, аби утверджувати людей у вірі, але й на тому, аби підтримувати діалог з особами в пошуку, з представниками інших конфесій і релігій та з тими людьми, які вважають себе невіруючими.

У Навчально-катехитичному центрі вчаться не лише катехити, але і сімейні консультанти. Чому Церква зараз приділяє таку увагу сучасним сім’ям?

Комуністична ідеологія (й інші тоталітарні ідеології теж) протягом ХХ сторіччя фактично знищила фундаментальні сімейні цінності. Їхня відбудова через служіння нареченим і сім’ям стає ознакою духовного відродження України, і саме до цього покликані сімейні консультанти.

Якщо Церква є містичним Тілом Христовим, то християнська сім’я – в певному сенсі Його «базова клітина». Кожна людина не тільки народжується у сім’ї, але й виховується у ній. Відповідно, й першими катехитами дитини, її провідниками на дорозі до Бога мають бути її батьки, а також хресні батьки. І консультанти та катехити покликані допомагати їм гідно виконувати це велике завдання.

Отож місія сімейних консультантів і катехитів наречених дуже важлива. Бачимо, що вона не полягає лише на тому, аби вчити подружні пари користуватися природними методами розпізнавання плідності. Зокрема, під час підготовки наречених до Таїнства Шлюбу консультант часто виступає власне як катехит, який роз’яснює парі духовне значення подружжя як їхньої спільної дороги до святості.

Натомість у пораднях консультанти, працюючи з сім’ями, допомагають їм витривати у покликанні до подружжя. «Лікують» сучасну споживацьку ментальність, яка підказує, що розлучитися простіше, ніж працювати над своїм подружжям.

Також консультанти вчать пари різним технікам розв’язання сімейних конфліктів. І ці техніки не виникли на пустому місці. Деякі з них навіть мають біблійний ґрунт. Відкрийте Книгу Товита або Книгу Рути, Приповідки Соломона, Книгу Проповідника – там міститься багато сценаріїв виходу з важких ситуацій, як суспільних, так і сімейних. Також у скарбниці Церкви є, наприклад, твори святого Йоана Золотоустого, де багато порад щодо сімейного життя; теологія тіла святого Йоана Павла ІІ тощо.

Під час Дня молоді у Хмельницькому, 2016 (Фото Credo.pro)

Маєте нагоду висловити свої побажання студентам і викладачам на початок року…

Дорогі студенти та викладачі, бажаю всім вам (і собі також!) плідного, творчого й цікавого навчального року. Не забуваймо про наш «девіз», який стверджує те, що віра шукає розуміння, fides querens intellectum. Віра в Бога без зрозуміння стає забобоном – і ось цього я якраз не бажаю нікому.

Ми покликані частіше літати на двох крилах, які, за словами святого Йоана Павла ІІ, має людський дух – на крилах віри та розуму, котрі можуть піднести людину на вершину пізнання Істини. І це, напевно, побажання, яке має супроводжувати кожного з нас протягом цілого життя.

Щиро дякуємо за розмову й побажання!

Інтерв’ю підготувала Ірина Максименко

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікований. Обов'язкові поля позначені *

*