Шановні читачі!
У цьому випуску «Вербуму» ми придивляємося до незвичного, химерного й дивовижного, що оточує нас навіть у сучасному раціональному, старанно «розчаклованому» світі. Говоримо, звісно, про чудеса й фантастичні історії, але не тільки. Адже іноді достатньо трошки повернути голову, ледь змінити кут зору, щоб зрозуміти, що довкола є щось більше — щось значно важливіше — за просто речі.
У першому тексті випуску отець Андрій Пальчик придивляється до того, що таке чудеса, а головне — навіщо вони. Адже «те суттєве, що особа отримує, переживаючи чудо — це зустріч із люблячим Богом. Якщо цього не стається, даремно говорити про чудо».
Марина Мойніхан пише про роман Майкла Джона Гаррісона «Кінець усього», а ширше — про силу мистецтва пробуджувати в нас подив від буденних явищ, змінювати акценти й показувати світ зовсім не в тих барвах, до яких ми звикли. А іноді тільки так і можна дати собі раду з цим світом.
Інна Ковалишена, яка нещодавно писала для нас статтю про те, навіщо фентезійним текстам історичне підґрунтя, цього разу підходить до питання з іншого боку: навіщо історичним сюжетам фентезійне втілення? Відповідей на це питання, як і в будь-якій розмові про мистецькі форми, є багато, а починаються вони з простої: бо так же цікаво.
Хосе-Луїс Мартін Дескальсо розповідає про аптеку свого дідуся — чарівну будівлю, повну загадкових пляшечок, потаємних куточків і незвичайних предметів, а головне — людського тепла. «То був осередок людяності, майже як церква, в якій фармацевт був священником і сповідником, батьком і порадником».
Як завжди, наприкінці випуску додаємо ще кілька архівних текстів:
• середньовічний лист монаха Ратрамна Корбійського про те, що робити місіонерові, зустрівши песиголовців;
• нарис Ольги Мерц про тугу за зачаклованим світом;
• роздуми Юлії Карпицької про «Космічну трилогію» К. С. Льюїса;
• і розповідь Галини Глодзь про буденні чудеса середньовічних святих, пов’язані з пивом.