Шановні читачі!
Великдень — це час роздумів про Ісусову перемогу над смертю, про подолання відхлані й виведення з неї душ, спраглих Бога, про факт Господнього Воскресіння й обіцянку вічного життя для вірних. У ці дні ми особливо гостро відчуваємо надію, що й самі встанемо з мертвих, щоб оселитись у сяйві Божої благодаті.
Тож цей випуск «Вербуму» говорить про людські надії на воскресіння та їхнє джерело — Пасхальну жертву, перемогу й обітницю Христа.
Отець Петро Балог OP пише Традицію, в якій наше воскресіння виявляється нерозривно пов’язаним із Воскресінням Господнім: «Христос переможно вийшов із самого смертельного “дна”, яке пережив до кінця, і ввійшов до вічного життя. Так Він відкрив дорогу до вічного життя тим, що в шеолі перебувають. Воскресіння Христа — це перехід не з гробу на землю, а з пекла на небо».
Олена Пелешенко придивляється до барокової великодньої містерії «Слово про збурення пекла», яка розповідає, власне, про події Великої суботи. «Для вертепної структури це було несподіваним рішенням: замість традиційного розігрування вистави на небесному й земному ярусах, де пекло давало про себе знати лише димом і стогонами грішників, що долинали з колодязя, печери, млина чи пащі Цербера, глядач опиняється у серці відхлані». Є в цій драмі щось розбишацьке і щось абсурдистське, від чого текст, написаний понад триста років тому, здається напрочуд сучасним. Та найбільше в ній надії на життя, якого й сили пекельні не можуть подолати.
Наступний текст — це фрагмент із книжки Генрика Пєтраса SJ «Початки теології Церкви», у якому йдеться вже саме про людські есхатологічні очікування й уявлення ранніх теологів і перших Отців Церкви про те, яким буде царство Боже — не тільки небесне, а й земне. Найдавніша спроба уявити його — це так званий міленіаризм, тобто віра в тисячолітнє царювання праведників разом із Месією. Згадки про таке царство знаходимо в Одкровенні, тож не дивно, що воно стало предметом багатьох богословських роздумів уже на початках християнства.
Яцек Салій OP пропонує нам зануритись у власні уявлення про вічне життя і спитати себе, чи справді ми в нього віримо, в чому ця віра проявляється й чому, попри неї, нам буває так тяжко прощатися з близькими людьми, що відходять в інший світ, і думати про власну смерть. Адже «навіть палка віра в життя вічне зовсім не вимагає нетерплячої туги за якнайшвидшим відходом з цієї землі».
Насамкінець пропонуємо вам дві архівні статті: текст Ольги Чаплі про ідею благодаті в першій збереженій українській проповіді, що, ймовірно, пролунала в ХІ столітті в Києві саме з нагоди Великодня; і роздуми Віталія Храбатина про те, що означає Пасха з погляду нашої людської тимчасовості — та з погляду вічності.