Я вступила до Інституту після тривалих коливань та сумнівів, адже я практикуючий лікар, письменниця, дружина та мати підлітка – і мій ритм життя, так виглядає, не містить великих лакун вільного часу. І я ж ще й планую навчатися дисциплінам, які для мене повністю нові та невідомі. Чи зможу? Чи буду встигати? Чи можливо взагалі сподіватися на якісь нові знання та розуміння, якщо від початку зрозуміло, що не всім предметам я зможу приділити сто відсотків часу та необхідної уваги? Чи не вкраду я той час, який буду приділяти навчанню, у своєї родини та, особливо, у своєї дитини? А у своєї творчості? Навчатися – чи продовжувати писати наступну книгу? Багато, багато питань.
І одночасно з тим в мене було усвідомлення, що мені дійсно бракує навіть базової гуманітарної та філософської освіті. Перш за все для того, щоб продовжувати писати про дійсно цікаві для мене речі, про наше майбутнє передусім. І краще, щоб ця освіта мала богословську складову, адже численні власні пошуки та роздуми над проблемами сучасності та шляхами їх подолання привели мене до відкриття, що прямо поруч існує величезна Дійсність, величезна та повністю невідома мені Реальність – люди, які живуть християнською вірою, вже напрацьований релігійний, філософський та богословський досвід – а тим часом ми робимо вигляд, що його взагалі не існує або що це щось маргінальне та незначиме. Або просто не знаємо про нього нічого. «Може, в своїх пошуках виходу та спасіння ми тільки й робимо, що раз за разом пробуємо винайти велосипед? Може, перш ніж його вигадувати, треба хоча б ознайомитися з тим, що вже запропоновано?»
Зараз добігає кінця мій перший навчальний рік в Інституті. Зараз я повністю впевнена, що рік тому прийняла правильне рішення, хоча тоді це й виглядало певним чином «стрибком віри». Так, часом не просто. Так, деякі предмети іноді даються дещо важко – але одночасно я вражена, з яким терпінням та часом навіть винахідливістю викладачі Інституту раз за разом знаходять спосіб пояснити навіть самі складні категорії. Так, навантаження іноді здається великим – але одночасно спосіб організації освітнього процесу достатньо гнучкий, і це дає змогу вбудувати навчання навіть в самий напружений графік. Це і можливість змішаної форми присутності на заняттях, коли є вибір, відвідувати аудиторію чи приєднуватися до конференції онлайн. Це запис всіх лекцій, який можна прослухати в зручний час або переслухати вдруге – надзвичайна важлива та зручна опція! Це додаткові матеріали, скрипти, таблиці, конспекти та підручники. Це чудова Бібліотека Інституту, студентський чат спільного спілкування та підтримки та викладачі, які завжди готові відповісти на запитання або на прохання надати додаткові матеріали.
А ще я дійсно вражена сповненим поваги та доброзичливості ставленням до студентів. Ця атмосфера не просто допомагає та надихає – вона певним чином зцілює.
І, крім того, попередній досвід отримання освіти говорить мені, що на першому курсі завжди важко – тому що багато нових слів, категорій, визначень, тому що поки що все це виглядає певною мірою навіть хаотичним. Але вже після першого семестру починається це диво, коли окремі клаптики та пазли нової інформації починають чіплятися один за одне, перегукуватися, доповнювати та поступово вибудовувати цілісну картину. Це особливе задоволення, так! Окремо відмічу, що в мене є враження, що я вже отримала навіть більше, ніж сподівалася, адже я тепер, наприклад, взагалі не розумію як можна розібратися в історії Європи та в більшості суспільно-політичних процесів, якщо не вивчати історію Церкви. Це моє особисте відкриття та моя величезна вдячність викладачу історії Церкви Дмитру Гордієнко. А ще ж є і біблійні дисципліни, і кожна з них – також відкриття. Отець Петро Балог та «Введення до Теології», отець Володимир Кусьнеж з історією стародавнього Ізраїля та П’ятикнижжям, отець Роман Назар та всесвіт Патристики… Філософія, естетика, етика!
І моє особисте величезне захоплення – те, як викладаються мови в Інституті! Те, що було для мене просто приємним бонусом, стало одним із найцінніших надбань. Мови, і стародавні, і навіть англійську, яку начебто вже вивчала багато разів із різними викладачами, можна викладати так, з таким ступенем системності, докладності та занурення.
Це дійсно фундаментальна гуманітарна освіта в суто європейському сенсі, з написанням класичних есеїв, з «вірою, яка шукає розуміння», з виваженим спілкуванням дорослих людей та навіть із проведенням Оксфордських дебатів!
(А щодо моїх побоювань, що моя освіта «вкраде» у родини, то можу сказати, що вони не справдилися. Наше життя стало навіть наче більш впорядкованим та наповненим новими спільними сенсами. Чоловік теж вступив до Інституту в якості вільного слухача, вчить англійську та греку, бере участь в обговореннях на предметі «Суспільні комунікації» та говорить, що «Історія Церкви» – найцікавіше, що він почув за останній рік. Наш син, дивлячись на нас, теж повністю змінив своє ставлення до навчання і досяг значних успіхів в цьому навчальному році, знайшов собі додаткові курси та приходить до нас із численними світоглядними та історичними запитаннями.)
Чи можу я сказати, що я повністю задоволена всіма своїми результатами та якістю опанування того чи іншого предмету? (Нагадаю, це був чи не головний мій сумнів на початку. Мовляв, якщо зрозуміло, що скоріше за все не буде такого, що я опаную всі предмети якнайкраще, то чи правильним буде взагалі і не починати? Чи не краще відкласти до якихось кращих часів?) Так, мені здається, що часто чогось не досить. Мало лекційних годин, мало особистих зусиль, мало часу на читання. Але одночасно я дуже радію, що все-таки наважилася, адже навіть четверть від можливого – краще, ніж нічого. І це ж тільки початок! Я дуже вдячна Богові, викладачам, Інституту, що така можливість є, і я вдячна за кожну дрібку отриманих знань, за кожен крок на шляху розуміння.
Наталія Бондаренко (Наталі Безмен)
студентка 2-го курсу