Приємно після десятирічної перерви знову відчути себе студентом. Високі катедри, класичні аудиторії, диспути з викладачами і народжувані в академічному плині відкриття і смисли не замінить жодна самоосвіта.
Дещо з пересторогою йшов в Інститут Томи Аквінського, побоюючись переваги релігійного моралізаторства над власне академічними знаннями. Але поки враження лише найліпші. З перших секунд занять поринаєш у середньовічні осяяння Августина й Ансельма Кентерберійського, логічні викладки Канта і Декарта, зустрічаєш мов старих знайомих Еліаде й Хьойзінгу і вступаєш у заочну полеміку з Аристотелем і Хайдеггером, наче вони твої сучасники. І тим самим відчуваючи себе учасником фундаментальної кількатисячолітньої дискусії.
Домініканці звичайно з їхнім кредо Fides et Ratio – Віра й Розум – вигідно вирізняються з-поміж інших християнських осередків, протиставляючи релігійним забобонам й сліпій вірі строгу логіку й науковий пошук. Домінік, Тома і Альберт заклали крепкий фундамент, що стоїть і по сьогодні і буде ще актуальним тисячі років.
Здається, здобув другу alma mater – це кнехтівське відчуття ні з чим не переплутаєш.
Сергій Кочмарський