На крайній зустрічі про Провидіння Боже у цьому році поговорили про Провидіння у світлі історії богослов’я. Хоча сама тема зустрічей ще не вичерпалася, тож запрошуємо уже в новому році на продовження цієї серії.
А зараз тільки короткий зміст:
Климент Александрійський у своєму творі «Педагог» говорить, що «Бог утримує все», а людина з посеред цього всього має в очах Божих особливе вибрання і призначення.
Оріген твердив, що світ з’явився та існує завдяки Божому Провидінню, а всі творіння у світі сотворені для того, щоб служити людині
Августин у своїй автобіографії «Сповідь» пише у контексті свого навернення: «…віра, що Ти існуєш, хоч я ще не знав, чим Ти є, і не сумнівався в тому, що Твоє Провидіння кермує всіма справами людей»
Боецій говорив про керування світом відвічним Розумом Бога. Для Боеція Боже Провидіння і Божий Розум – це одне і теж.
Тома Аквінський писав, що Боже Провидіння виводиться як від Божого розуму, так і від Божої волі. Благо кожної речі залежне не лише від того, чим є ця річ сама в собі, але теж від того, до якої цілі вона скерована. Цю ціль вклав у кожну річ Бог ще перед її сотворінням.
Для Вільяма Оккама Боже Провидіння підпорядковане предестинації, а отже як воно вже відвічно постановлено, так Провидіння і веде це все.
Луїс Моліна опрацював цілу доктрину про так зване «посереднє знання», і цю доктрину часто також називають «молінізмом», що свобідна воля людини як би докладається до Божого Провидіння і впливає на нього.
Домінґо Банєз твердив, що є співпраця між волею Божою і людською, проте Бог невпинно через свою благодать «підштовхує» людину до своєї волі.
Цікавою є також думка Готфріда Вільгельма Лейбніца, який базував її на своєму вчення про монади, а також на своїй ідеї, що наш світ – найідеальніший з усіх можливих і Бог у ньому попередньо встановив гармонію.
Гегель твердив, що історія світу є необхідною діалектикою Абсолюту, дух якого реалізує себе через історичні події, але передусім у мистецтві, релігії та філософії, причому більше саме через філософію, ніж через релігію, у її християнській формі.
Карл Барт підпорядковує Провидіння предестинації, проте відкидає ідею про предвічну предестинацію одних до спасіння, а інших до прокляття. А це тому, що воля Бога не є чимось статичним, бо це б обмежувало всемогутнього Бога, вона натомість динамічна, і тому Бог може, на думку Барта, змінювати свою волю і свої рішення.
У католицькій Церкві під Божим Провидінням розуміється:
- розпорядження, якими Бог веде Своє творіння до цієї досконалості: «Своїм Провидінням Бог оберігає все та керує усім, що сотворив, «простягається від краю і до краю і керує усім доладно» (Муд 8, 1). Бо «все оголене і явне перед очима Його» (Євр 4, 13), навіть те, що має статися з вільної дії створінь»
- християнська молитва є співпрацею з Божим Провидінням, із задумом Його любові до людей»
- поводитися як слуги Божого Провидіння», бо Бог не захотів зберегти для Самого Себе сповнення всіх видів влади, Він покладає на кожне творіння функції, які воно може виконати за здібностями своєї власної природи.
Однак для теології ще залишається багато осмислення і поглиблення чим однак це Провидіння Боже є, особливо у зіставленні з людською свободою, людським вибором, і особливо – з трагедіями та злом у світі.